"Визначайте значення слів –
і ви позбавите світ від половини його помилок".
французький філософ, письменник, фізик, математик.
Особливого значення для кожної людини тлумачення важливих понять набуває в періоди вибору: життєвого призначення, професії, супутника життя тощо. Від цього залежить доля людини. Ще важливішими є періоди життя, коли від твого вибору залежить доля багатьох інших людей, тим паче країни. Такий час вибору є для нас сьогодні у період виборчих перегонів.
Постає питання: чи допомагає людині здійснити свій, правильний для неї, вибір усвідомлення категорій, що стосуються саме її взаємовідносин з іншими людьми?
Мова у цій статті йтиме про ПОЛІТИЧНУ КУЛЬТУРУ. Чому, запитаєте ви? Тому що правильне тлумачення цієї категорії є, без перебільшення, ключиком до світосприйняття політичного життя.
Між тим, з'ясування змісту понять має важливе значення для пізнання й практики, тобто для нашого повсякденного життя. Адже щодня відбувається безліч різних взаємодій та зв’язків між окремими людьми та групами людей. Без таких стосунків неможлива наша спільна діяльність.
Отже, якщо ми по-різному тлумачимо певні украй важливі поняття, то й отримуємо не ті результати, яких прагнемо. Наша практична та духовна діяльність за таких умов не забезпечує, врешті-решт, реалізацію наших потенційних можливостей. Від цього страждають усі: і ті, хто приймає рішення, і ті, хто їх виконує, незалежно від соціального статусу, віку, майнового стану тощо.
Особливого значення для кожної людини тлумачення важливих понять набуває в періоди вибору: життєвого призначення, професії, супутника життя тощо. Від цього залежить доля людини. Ще важливішими є періоди життя, коли від твого вибору залежить доля багатьох інших людей, тим паче країни. Такий час вибору є для нас сьогодні у період виборчих перегонів.
Постає питання: чи допомагає людині здійснити свій, правильний для неї, вибір усвідомлення категорій, що стосуються саме її взаємовідносин з іншими людьми?
Мова у цій статті йтиме про ПОЛІТИЧНУ КУЛЬТУРУ. Чому, запитаєте ви? Тому що правильне тлумачення цієї категорії є, без перебільшення, ключиком до світосприйняття політичного життя.
Розпочнемо з поняття «СУСПІЛЬНЕ ЖИТТЯ». Суспільне життя – це реальний, органічно цілісний процес існування, розвитку і взаємодії соціальних суб'єктів (осіб, соціальних спільнот, суспільств), що відбувається у конкретно-історичних умовах і характеризується певною системою форм діяльності, відносин, спілкування і духовного освоєння та перетворення дійсності людиною. Як бачимо, суспільне життя відбувається завжди.
В СТРУКТУРІ СУСПІЛЬНОГО ЖИТТЯ виокремлюють такі функціональні підсистеми:
економічну, що забезпечує виробництво товарів, необхідних для задоволення потреб людини; морально-культурну, що уможливлює реалізацію моральних інтересів індивідів і сприяє нормативному регулюванню їхньої поведінки і суспільства в цілому; соціальну, що регламентує споживання і розподіл усіх благ; політичну, що здійснює загальне керівництво й управління суспільством.
Перейдемо до розгляду категорії «ПОЛІТИКА» як складової «СУСПІЛЬНОГО ЖИТТЯ».
Суть взаємозв’язку політики і суспільства визначається «двоїстим» характером цього явища.
По-перше, політика – це наука, оскільки вона базується на законах суспільного розвитку, а відтак має розглядатися крізь призму об’єктивної логіки цих законів, категорій і методів, а не як щось свавільне, віддане на відкуп окремій особі.
По-друге, політика як мистецтво є необхідним компонентом дійового і емоційно-вольового суспільного життя.
Сутність політики як мистецтва полягає в умінні використовувати наявні можливості, приймати правильні й продумані політичні рішення як на підставі теоретичних знань і перевірених історичною практикою логічних висновків, так і з допомогою уяви, інтуїції, творчої сміливості та фантазії
|
Існують й інші підходи до тлумачення терміна “політика”.
Виходячи зі змістовної характеристики:, це заняття
ü з одного боку – малодостойне й цинічне,
ü з другого – високоморальне й творче, притаманне “справжнім аристократам духу” .
Із функціонального погляду виокремлюються також два підходи:
ü спосіб досягнення власних егоїстичних цілей і
ü мистецтво управління, спрямоване на досягнення загального блага та справедливості.
Сучасні традиції вживання терміна “політика” започатковані античним (давньогрецьким) розумінням політики як надто благородної справи – мистецтва державного управління, покликаного об’єднати суспільство навколо вищої його мети.
Грецькою слово “політика” означає і як мистецтво управління державою, так і спосіб реалізації цілей держави всередині та за межами її території. Тобто, це і є мистецтво здійснювати спільні справи.
Мистецтво політика полягає в дуже складній праці з узгодження різнобічних властивостей політики, у вмінні ніколи не впадати в крайнощі, не абсолютизувати будь-які різноманітні політичні аспекти.
Тепер розглянемо категорію «КУЛЬУРА». Культура (від латинського cultura, а те у свою чергу від латинського colere означає "населяти", "вирощувати", "сприяти", "успадковувати") – поняття для означення алгоритмів людської поведінки і символічних структур, які надають цій поведінці сенсу і значущості.
Стосовно суспільства культура – це все створене і використовуване ним матеріальне і духовне багатство; щодо людини – це міра власне людського в ній: знання, освіченість, моральність, інтелектуальність, художній смак, здатність діяти по-людськи – працювати, творити, спілкуватися і т. д. Культура людини виражається і у володінні власною біологічною природою – культурою їжі, пиття, кохання; фізичною культурою і, безумовно, вихованістю розуму, волі, почуттів, тактовністю, ввічливістю, делікатністю, повагою до інших і почуттям власної гідності.
Таким чином, більшість тлумачень схиляється до розуміння культури як сукупності матеріальних та нематеріальних цінностей, властивих суспільству або окремій соціальній групі.
Отже, ми підійшли до категорії, позначеної у заголовку статті: «ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА».
Вперше термін "політична культура" було введено в науковий обіг німецьким філософом І. Гердером. Концептуальне уявлення про політичну культуру і систематизований опис поняття склався тільки в 50 – 60 рр. ХХ ст.
Політична культура – це невід’ємна складова частина загальнонаціональної культури.
Це передусім такий спосіб діяльності соціальної спільноти, особи у сфері політичних відносин, який відображає досягнутий рівень політичної активності та політичної зрілості суб’єктів. Він включає різні компоненти й рівні:
Ø культуру ставлення суб’єктів до здійснення політичної влади;
Ø культуру електорального процесу;
Ø культуру формування політичних і громадсько-політичних інституцій;
Ø культуру політичної поведінки;
Ø культуру політичної свідомості й спілкування тощо,
яка поширюється на всю сферу політичного життя суспільства.
Це система стійких уявлень, орієнтацій, цінностей, переконань, позицій, поглядів, зразків поведінки у сфері взаємовідносин влади і народу, які так чи інакше проявляються у діяльності суб’єктів політичного процесу.
Вона складається історично, є відносно стійкою, втілює у собі досвід попередніх поколінь.
У ній закріплюються ставлення людей певної країни до політичної системи і окремих її елементів, до політичного процесу, а також до самих себе й своєї ролі в цьому процесі.
Політична культура функціонує
не як ізольоване явище суспільного життя,
а як невід'ємна, складова глобальної культури суспільства
|
Розглядаючи проблеми формування політичної культури в Україні на сучасному етапі, треба мати на увазі, що тоталітарна культура сама по собі не розпадеться.
Вона має своїх носіїв серед політичних діячів, свою
базу в існуючих старих економічних структурах, свою опору в догматичних політичних стереотипах.
Нинішня політична культура українського народу
є постколоніальною
|
СПЕЦИФІКА ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ В УМОВАХ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ:
заідеологізованість мислення, непримиренність будь-яких нетрадиційних поглядів; низький рівень теоретико-політичних знань, значна наявність елементів правового нігілізму; нерозвиненість громадських позицій; недостатньо розвинений індивідуалізм; підданські відносини до будь-якого центру реальної влади; фрагментарність, вибірковість (“друзям – все, ворогам – закон”); наявність залишків пострадянського синдрому (“від мене нічого не залежить”, “за нас все вирішать”); домінування протестних настроїв до будь-якого центру реальної влади (“усі вони однакові”, “влада – погана”); конфліктність; регіональна роз’єднаність, нетолерантність (звідси взаємні образи на кшталт “москалів” та “бандерівців”); маніхейство (звичка все поділяти на чорне й біле) і водночас непримиренність до будь-яких нетрадиційних поглядів; низька компетентність в управління справами суспільства та держави; нерозвиненість громадянських позицій.
Найактуальнішими серед проблем політичної культури суспільства в Україні лишаються:
ü наявність у свідомості громадян України, які належать до старшого покоління і являють в сукупності значну частку політично активного населення, певного антагонізму політичної культури, що світоглядно детермінований політичною культурою тоталітарної держави, частиною якої ще не так давно була Україна;
ü невисока політична грамотність основної частини населення, певна апатія, настороженість, інколи – роздратованість у стосунках з державою. Актуальним лишається питання підвищення довіри населення до влади;
ü низька політична активність і взагалі – громадянська пасивність значної частини української молоді, соціально розчарованої і незадоволеної своїм соціальним становищем.
Розглядаючи проблеми формування політичної культури в Україні на сучасному етапі, треба мати на увазі, що тоталітарна культура сама по собі не розпадеться.
Вона має своїх носіїв серед політичних діячів, свою базу в існуючих старих економічних структурах, свою опору в догматичних політичних стереотипах. Національна свідомість, так само, як і національний характер, значною мірою формуються під впливом політичних відносин минулого. Довге перебування під колоніальним гнітом спричинили формування у частини народу зневіри в можливості розвитку самостійної України.
Хто бере участь у формуванні політичної культури в Україні, які інститути (або як їх називають – агенти) визначають її форму і зміст?
До них належать:
• держава,
• церква,
• засоби масової комунікації,
• бізнес,
• система освіти,
• армія,
• громадські організації,
• політичні організації.
Громадське життя є вкрай важливим засобом формування політичної культури і політичної свідомості.
Воно породжує:
§ ідеї,
§ установки,
§ зразки поведінки, які потім міцно входять у національну політичну культуру, отримуючи теоретичне обґрунтування – наприклад, ідея національного консенсусу, моральності політики, становлення України як демократичної держави тощо.
Однак, якби не відбувалося формування політичної свідомості, жодний із цих шляхів не гарантує того, що в людини сформуються суто політичні погляди. Навіть будучи активним суб'єктом політичних відносин, індивід може спиратися не на політичну, а на так звану потестарну або протополітичну свідомість. Засадами потестарної свідомості можна визначити соціальну залежність та інтелектуальну нерозвиненість, відсутність особистої гідності, спрощені уявлення про сутність політичних процесів, нездатність оцінити значення особистих прав і свобод. Особи з потестарною свідомістю є найкращим ґрунтом для утвердження недемократичних політичних режимів.
Розвиток політичної культури, як і будь-якої культури, це природно-історичний процес, який, розвивається відповідно до певних цілей і завдань, що їх ставлять перед собою люди.
Нами, громадськими організаціями СОГ “Демократична Київщина” та ВГО “Фундація конструктивних ініціатив “Третя сила”, ставиться завдання побудови ЛІДЕРСЬКОЇ УКРАЇНИ!!! Це є важливою складовою нашої політичної культури!
Для нас «ЛІДЕРСЬКА УКРАЇНА» – це триєдина сутність:
• «ДУХОВНО БАГАТИЙ, ЗАМОЖНИЙ УКРАЇНЕЦЬ» - «МОРАЛЬНЕ СУСПІЛЬСТВО» - «МОГУТНЯ ДЕРЖАВА»;
• «ОСОБИСТІСТЬ» - «СУСПІЛЬСТВО і КРАЇНА» - «СУСПІЛЬСТВО і ДЕРЖАВА».
|
Становлення ЛІДЕРСЬКОЇ УКРАЇНИ відбудеться через універсальний розвиток особистості. Україна повинна поставити перед собою величне завдання формування унiверсальної особистостi, в структурi якої Iстина (Правда), Добро i Краса будуть взаємодоповнювати одне одного.
Тільки велична ціль дозволить перебороти труднощі сьогодення і увійти до когорти країн-лідерів.
На шляху до цілі маємо виконати три пріоритетні задачі.
Перший прiоритет: радикально пiдвищити рiвень домагань України, навчити ставити перед собою та свiтовим спiвтовариством смiливi амбiтнi цiлi, проривнi iдеї, конструктивнi iнiцiативи глобального та регiонального масштабiв, привчити народ до думки, що нам як країнi пiд силу обирати завдання найвищої складностi й успiшно їх вирiшувати, зумiти поставити цi завдання на межi можливого та неможливого.
Другий прiоритет: невпинною напруженою творчою працею всього народу нарощувати сукупний рiвень досягнень України, динамiка якого вiдповiдала б рiвню її зусиль. Державний невротизм ще бiльш небезпечний, нiж iндивiдуальний.
Третiй прiоритет: подолати в собi психологiю аутсайдера i сформувати психологiю країни-лiдера, якiй до снаги повести за собою iншi країни.
Проект «ЛІДЕРСЬКА УКРАЇНА» - ключ до побудови громадянського суспільства і величної країни. Реалізувати його можуть люди з розвинененою політичною культурою. Цей шлях ми спроможні пройти. Тож не барімося. ДІЄМО І ЗДОБУДЕМО!
У підготовці статті використано матеріали онлайнгазети «Політика і культура», Вікіпедії, навчальних посібників «Політологія» (Гетьманчук М.П.), «Основи політології» (Брегада А.Ю), «Політологія» (Кремінь В.Г., Горлач М.І.), «Політологія для вчителя» (Ващенко К.О., Корнієнко В.О.), монографії «Політологія для політика і громадянина» (Бебик В.М).
Немає коментарів:
Дописати коментар