"Як не намагалися люди, котрі зібралися в одне невелике місце… знівечити ту землю, на якій вони скупчилися, як не забивали камінням землю, щоб нічого не росло на ній, як не знищували всяку травичку, що пробивається, як не диміли кам'яним вугіллям і нафтою, як не обрізували дерева і не виганяли усіх тварин і птахів, – весна була весною навіть у місті. Сонце гріло, трава, оживаючи, росла і зеленіла, де тільки не відскребли її, не лише на газонах бульварів, але і між плитами каменів, і берези, тополі, черемха розкривали своє клейке пахуче листя, липи наливали бруньки, що лопалися; галки, горобці і голуби по-весняному радісно вже готували гнізда, і мухи дзижчали біля стін, пригріті сонцем. Веселі були і рослини, і птахи, і комахи, і діти. Але люди – великі, дорослі люди – не переставали обманювати і мучити себе і одне одного. Люди вважали, що священним і важливим є не цей весняний ранок, не ця краса світу Божого, дана для блага усіх істот, краса, що зближує зі світом, спонукає до злагоди і любові, а священне і важливе те, що вони самі вигадали, щоб володарювати один над одним".
Лев Толстой, «Воскресіння», 1899р.
Лев Толстой у своїй книзі «Воскресіння» серед багатьох важливих питань піднімає проблему державного устрою, взаємин влади і народу, а також вивчає їхню природу. XIX століття не було особливим, до того ж існує думка, що немає нічого нового на Землі: все, що ми бачимо, вже колись було. Людство постійно натикається на одні і ті самі граблі, дуже повільно змінюються і розширює свідомість, навіть у час потужного науково-технічного прогресу і помітних змін самого способу життя. Те, що хвилює нас сьогодні, хвилювало людей у XIX столітті, в III і у будь-яку іншу епоху.
На жаль, чим нижча природа кожної конкретної людини, тим більша її жага володарювати над іншими людьми або використовувати їх у своїх цілях. Якби не цей фактор - ми б жили в іншому суспільстві. Те, що бачимо довкола – якраз і підтверджує, що ця риса йому дуже властива. Рабовласництво, що процвітало всього декілька століть тому, на перший погляд - викоренили на планеті, проте воно існує, змінивши свою форму. Збереглися пекельні умови праці, мізерні зарплати, голод, дискримінація за різними ознаками. Скільки життів забрали різні битви і сутички, скільки горя побачила Україна у ХХ сторіччі! Ми пережили часи страшних війн, голодоморів, репресій, депортацій, екологічних катастроф та економічних негараздів, які приносили з собою біль, страждання, регрес і руйнацію.
Населення України скорочується на декілька сотень тисяч осіб на рік і, як відзначається в демографічному звіті ООН, наша держава має найнижчий у світі рівень природного приросту населення.
Низький розвиток людської свідомості – корінь усіх бід і поневірянь. Вартує людині обійняти яку-небудь посаду, навіть не найвищу, вона вже роздумує, як отримати вигоду зі свого нового статусу і «викачати» якомога більше грошей. І це спостерігається буквально на кожному кроці: прикордонник може протримати мандрівника на кордоні 5 годин лише тому, що той не заплатив йому; у лікарні або в пологовому будинку не рідкість – зневажливе ставлення до пацієнтів, які не готові додатково віддячити персоналу. Кожне вимушене відвідування держустанов заздалегідь викликає внутрішню відразу, бо чиновник використовує у власних цілях своє положення замість того, щоб працювати для нас із вами. Ось і виходить, що не держустанова створена для людини, а людина - для держустанови. І, на жаль, однієї дивовижної цілющої пігулки, яка позбавила б наше суспільство від подібних ситуацій не існує.
Напередодні виборів такі дива так само не трапляються. Хоча деякі кандидати мають вигляд, ніби вони саме цю пігулку винайшли і отримали повне моральне зцілення. А хтось, очевидно, живе в іншій країні або іншому світі. Не хочеться говорити, що все погано і жахливо, але проблема є і вона очевидна, - залишається лише знайти вихід.
Та звернемося до Льва Толстого. Його висновок такий: "Вся справа в тому, що люди думають, що є такі ситуації, коли можна поводитися з людиною без любові. З речами можна поводитися без любові: можна рубати дерева, робити цеглу, кувати залізо без любові; але з людьми не можна поводитися без любові".
"Не відчуваєш любові до людей, сиди смиренно; займайся собою, речами, чим хочеш, але тільки не людьми", Лев Миколайович Толстой, Воскресіння, С.353-354, 1899 р.
Ці вислови залишилися актуальними і в наші дні: людина прагне до влади не з метою поліпшити життя інших людей і служити їм і своїй державі, а - своєму і так вже великому гаманцю. Декому б не завадило скористатися порадою і рубати дрова, ніж балотуватися в депутати. Хоча слід пам’ятати, що цивілізовані люди і до речей ставляться з любов'ю.
За красивими словами і гаслами ми бачимо мало реальних справ і не помічаємо найголовнішого – доброго ставлення (окрім, хіба що, в період передвиборних обіцянок і у свята за бюджетні гроші). Складно серед усіх претендентів бути народним обранцем розгледіти того, хто поставив би за мету змінити суспільство на краще і розпочав із себе, не зображаючи любов вантажівкою гречки або великодніми пригощаннями. Іншого двигуна до змін, окрім любові до людей, думаю, не існує.
І останнє… Вибори пройдуть у визначений день і кожному необхідно прийти і віддати свій голос, - комусь гідному. Це вирішуватимете Ви. Такі люди, напевно, будуть. Українці передусім повинні навчитися роздумувати, самостійно приймати важливі рішення, тому віддайте свій голос за того, кому, на ваш погляд, варто опинитися у Верховній Раді. А в решту часу, між передвиборними кампаніями, ми можемо жити, змінюючись самі і міняючи те місце, де живемо і працюємо, не чекаючи, доки вгорі винайдуть цілющу пігулку. Залишається сподіватися, що більшість у наступному парламенті складатиметься саме з гідних і порядних. Головне – добре зважити і прийняти рішення: хто зможе мудро керувати державою, а не володарювати над нею та нами.
Віталій Сугако
Немає коментарів:
Дописати коментар