Компетентісний підхід в освіті: ілюзія чи реальність

Ігор Найда

Ми все частіше, і досить справедливо, говоримо про занепад української системи освіти, її неефективність та відверту непристосованість до потреб часу, самого споживача – учня чи студента. Проте, зазвичай, не здатні правильно визначити вектор та стратегію її реформування, а всі розмови про це, як правило, закінчуються щонайбільше кадровими перестановками в освітянських інституціях, що ніяк не змінює суті й не вирішує головної проблеми.

Насамперед, маємо визначитися – що ми хочемо мати, не наздоганяючи когось, а випереджаючи? Чи воліємо побудувати якісну та компетентністну систему освіти з високопрофесійними кадрам, чи намагатися й далі констатувати її регресивність?

Сутність понять

Перш ніж починати будь-які практичні кроки слід визначитися з понятійним апаратом, з’ясувати, що містять в собі терміни «компетенція» і «компетентність»; розглянути можливість застосування компетентісного підходу в українській середній школі; подивитися на компетенції, як важливу складову цільового управління (проведення атестації педагогів, розвитку школярів, формування програм розвитку і т.д). Бо цілі можуть досягати лише ті, хто вміє їх чітко визначати та володіє компетенціями на рівні щонайменше необхідного стандарту.

В освітній галузі й низці відкритих джерел зустрічається переважно термін «компетентності», що, правду кажучи, свідчить про нерозуміння компетентісного підходу як базового інструменту оцінки професійних якостей.  Лише в роботах А.В.Хуторського починає вживатися термін компетенція – наперед задана соціальна вимога (норма) до освітньої підготовки учня, необхідної для його якісної продуктивної діяльності; і компетентність – володіння учня відповідною компетенцією або інакше – особистісна якість учня, що вже відбулась, і мінімальний досвід діяльності у заданій сфері.

У повсякденному житті можна частіше зустрітися з таким поширеним визначенням компетенції – як область відповідальності і повноважень, або інакше – проінформованість, обізнаність, авторитетність.

А що ж застосовується у всьому цивілізованому світі? Як бізнес-практик і менеджер із персоналу з багаторічним стажем, наведу найбільш поширену і коректну характеристику дефініції «компетенція» – особистісні якості, знання, уміння й навички, необхідні для успішного виконання певної роботи, а також готовність і здатність регулярно демонструвати визначену складову поводження, очікуваного організацією, та необхідну для досягнення цілей.

В свою чергу,  «компетентність» трактується як рівень володіння тією чи іншою компетенцією.

Необхідно також пам’ятати – компетентність і здібності не одне й те саме. Здібності більше пов'язані з природженими властивостями, а  компетентність можна розвивати за рахунок правильного розвитку і підтримки.

Отже, не так важливо про яку конкретно галузь ми говоримо, бо компетенціями повинен володіти фахівець у будь-якій галузі: політиці, громадській діяльності чи пак на кухні, в сімейному житті тощо. Але для освіти – це має особливе значення, оскільки ця робота пов’язана з плеканням молоді, цілих поколінь. Проте у нас практично повністю відсутні усталений понятійний апарат, опис компетенцій і, тим самим, стандарти оцінки компетенцій!

 

Як оцінювати?

Найбільш часто у світі застосовується критеріальний підхід до компетентності за п’ятирівневою шкалою (Табл. 1). Ми маємо знати, які саме компетенції і який їх рівень потрібні людині, для того, щоб вона виконувала на належному рівні певну роботу, і її оцінювали за чітко визначеними критеріями, а не довільно – подобається чи не подобається, такий чи не такий, і чи може вона розвиватися (людина може мати низьку компетенцію, але розвивати її).

Відповідно до цього серед педагогів має бути запроваджена атестація, що базується саме на рівні розвитку компетенцій та результативності, виходячи з чітко сформованих цілей. Окрім того при оцінюванні повинен застосовуватися метод 360° (метод суб’єктивного об’єктивізму) – людина оцінює сама себе, її оцінюють колеги, керівники, та ті, кому вона має приносити результат (Рис. 1.).

Табл. 1. Критеріальний підхід до компетентності

Оцінка	Підходи
5 {+2; 12}	компетентність, що транслюється	Лідерський рівень	відмінний рівень, набагато вищий очікуваного компанією	Рівень майстерності. Якість яскраво виражена, навички розвинуті і виконуються автоматично
4 {+1; 10}	висока компетентність	Сильний рівень	хороший рівень, трохи вище необхідного	Якість виражена і може бути розвинута самостійно, добре розвинуті вміння
3 {0; 7}	компетентність	Базовий рівень	на очікуваному від співробітника рівні	Якість проявляється в типових ситуаціях і може бути розвинута самостійно чи при відповідній підготовці, вміння розвинуті задовільно
2 {-1;4}	компетентність, що формується	Рівень розуміння	нижче потрібного	Якість проявляється не систематично і потребує розвитку, вміння погано сформовані, необхідна відповідна підготовка, відсутність практичних вмінь, пов'язаних з даним видом діяльності
1 {-2;2}	некомпетентність	Негативний рівень	неприйнятний прояв компетенції (незадовільна оцінка)	Якість не проявляється зовсім, відсутність практичних вмінь, великі труднощі в їх засвоєнні

 

Переваги такого оцінювання на основі компетенцій очевидні:

·                   прозорість  (відкритість);

·                   суб’єктивний  об’єктивізм;

·                   вмотивований, кваліфікований, цілеорієнтований вчитель;

·                   учень, підготовлений до життя;

·                   особистісний розвиток і досягнення цілей – основа визнання заслуг і формування винагороди.

Все інше від лукавого! Якщо немає певної системи оцінки, то визнати заслуги буде неможливо, а оцінювання відбуватиметься вкрай однобоко.

 

Шляхи вирішення проблеми

На превеликий жаль, сьогодні українці,за рідким виключенням,  малокомпетентні у всьому: в економіці, політиці, природничій діяльності, культурі діалогу, організаційній культурі. Кілька років тому було проведено опитування серед студентів чи вміють вони складати план роботи – основу основ. Але ж молоді люди у більшості своїй не спроможні були зробити цього! То про що ще далі можна говорити!? Невміння планувати, ставити цілі, неусвідомлення чого хочемо від життя – просто прирікає на загибель.

Разом з тим, не варто впадати у песимізм! В Україні є достатньо фахівців, які використовують компетентістний підхід і завдяки йому досягнули значного розвитку своїх організацій. Вони також знають, як завдяки цьому підходу, організувати правильне навчання й які якості особистості потрібно розвивати, щоб вона стала людиною. Це є підмурком всього!

СОГ «Демократична Київщина», як і ряд інших громадських організацій регіону, фахових менеджерів та бізнесменів готові долучатися до реформування освіти, починаючи з пілотного проекту «Впровадження компетентісного підходу у школах Приірпіння» та його подальшим поширенням на всеукраїнському рівні. Вони готові це роботи без коштів, ба більше – інвестувати власні заощадження, аби виробити спільну стратегію, підтримати достойних педагогів, які не лише проводять уроки, а й вкладають себе повністю у виховання дітей.

На мою думку, на даний момент вкрай необхідним є формування компетенцій вчителя. Це реальний, один з найбільш вагомих чинників оптимізації системи шкільної освіти, який потрібно запроваджувати вже сьогодні.

Маємо нині прекрасний шанс для створення чітких і прозорих критеріїв виявлення СПРАВЖНІХ ВЧИТЕЛІВ, а заразом закладання нової системи оцінки та винагородження якісної та сумлінної праці!