ВІДКРИТА КОНФЕРЕНЦІЯ НОВОЇ «КИЇВСЬКОЇ ПРОСВІТИ»: «ЗАПАНУЄМ І МИ, БРАТТЯ, У СВОЇЙ СТОРОНЦІ!»

 А. СНІЖКО
У стінах НАУ «Києво-Могилянська академія» 17 жовтня 2013 р. відбулася І-а Відкрита громадсько-наукова конференція «Культура спільнотної самоорганізації українців і стратегії національного лідерства», ініціатором якої, за партнерської участі СОГ «Демократична Київщина», стало новообране керівництво Київського міського об’єднання ВУТ «Просвіта» ім. Тараса Шевченка.

Форум перетворився на подію загальнонаціонального масштабу та зібрав науковців, просвітян, громадських діячів, підприємців не лише зі столиці, а й регіонів України. Тут обговорювали нове бачення розвитку українського громадського руху і його пріоритети в контексті стрімких цивілізаційних змін. Нове керівництво «Київської «Просвіти» декларувало курс на рішучу зміну стратегій та формування лідерської, наступальної, інноваційної участі в житті суспільства.

«Майбутнє України та інструменти його творення» – ось головна тема для обговорення. Зауважимо, що «Київська «Просвіта», заснована 1906 року є найдавнішою вітчизняною громадською організацією, що з самого початку об’єднувала потужні інтелектуальні сили, спрямовані на творення української культури, суспільства, державності. Відтак і нині, у час перманентної суспільної кризи на консолідуючі можливості цієї організації, яка перебуває над партійною політикою, покладаються чималі надії.

Символічно, що ініціатори форуму вибрали гасло «Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці!», а до розгляду запропоновано питання «Як виконати цей заповіт з національного гімну України?». Структурно конференцію поділили на чотири блоки:

§  «ДЕ МИ?» або «Український громадський сектор: стан, традиції, перспективи»;

§  «ХТО МИ?» або «Українська культурна ідентичність: проблеми колективного вибору»;

§  «НАВІЩО МИ?» або «Стратегії лідерства: від суб’єктності до творення майбутнього»;

§  «КУДИ МИ ЙДЕМО?» або «Громадські альтернативи та рух соціальних інновацій».

 

ДЕ МИ?

У вступному слові новий голова «Київської «Просвіти» Кирило Стеценко сказав: «Як постколоніальна і посттоталітарна держава Україна мала б радіти, що вже понад 22 роки має незалежність і свободу. Але патріотично налаштоване суспільство після кожного приходу до влади національних сил отримує нове розчарування: українська влада не знає, що робити з владою! На жаль, ми й досі не вміємо гідно панувати, хоч у сучасному світі давно існує культура політичного менеджменту, плекається особливий тип управлінського мислення, віками культивується вишкіл національної державницької еліти. У нас досі немає спеціалізованих навчальних закладів, які б готували таку еліту. Так, наші спеціалізовані національні академії та університети виховують фахівців світового класу для виконання завдань і замовлень будь-якого ступеня складності, але ми зовсім не виховуємо замовників на створення і реалізацію загальнонаціональних стратегій. А саме такі фахівці здатні бачити і формулювати позачасові цінності та місії нації, вибудовувати її довгострокові цілі й завдання».

Промова доповідача отримала підтримку в аудиторії, особливо у тій частині, де йшлося про необхідність стратегічного управління та формування команд, що можуть втілювати системні реформи. На думку промовця, сьогодні ні партії, ні президенти, ні окремі політики не здатні до стратегічної дії, бо керуються передовсім короткотерміновими завданнями – від виборів до виборів, від каденції до каденції, від бюджету до бюджету. Не готовий до цього і бізнес, який у більшості працює виключно сам на себе, без усвідомлення соціальної відповідальності. Відтак лише громадський сектор лишається полем, де може розгортатися справжня націєтворча робота. А «Просвіта» мала б стати стрижнем, навколо якого визрівають концепції національної ідеології, формується самоусвідомлена та економічно самодостатня українська інтелігенція, новітній творчий клас – саме та частина нації, яку колись ми наречемо духовною елітою.

Серед іншого паном К.Стеценком було озвучено й конкретне завдання для оновлення «Київської «Просвіти» – модернізація організаційної культури у напрямі лідерської свідомості та поведінки: «Треба навчитися не лише виживати. Необхідно стати осередком соціальних ініціатив, чинником розширення україномовного комунікаційного простору, генератором домінанти українського способу життя у побуті та діловій сфері. Необхідно впровадити нові пріоритети і новий стиль діяльності – Лідерство, Експансія, Молодість!».

 

Про загальну потребу зробити роботу громадських організацій Києва більш ефективною говорив один з керівників Печерської та Київської «Просвіти» Олексій Кляшторний. Його виступ був вкрай коротким і досить самокритичним. Можливо, в такий спосіб він хотів позначити відповідальність організаторів за незначну частку молоді в залі. А й справді, більшість присутніх були людьми пенсійного віку, і це не зважаючи на те, що форум проходив у «горнилі студентства» – у великому національному університеті!

Комплексну оцінку розвитку громадського сектора України через аналіз його структури, трендів, проблем зробив Максим ЛАЦИБА керівник програми розвитку громадянського суспільства в Українському незалежному центрі політичних досліджень.

Він нагадав, що сучасні громадські організації повинні виконувати чотири функції:

-         надання соціальних послуг громадянам;

-         захист інтересів соціальних груп;

-         громадський контроль за діями влади;

-         гуманітарні ініціативи та проекти.

Перелічені напрями роботи неурядових організацій підтверджує і статистика. Зокрема, в Німеччині 60% соціальних послуг надається від громадського сектора (уряд компенсує витрати), а в Україні – лише 1-2%. Разом з тим, в нашій державі налічується 15 000 благодійних фондів, близько 1 000 одиниць самоорганізації населення, 3-5% населення є членами громадських організацій, а близько 23% – висловлюють довіру таким інституціям, що є вищим показником, ніж для партій чи органів влади. Отже, можемо стверджувати, що громадський сектор сьогодні є справді нейтральним та незаангажованим у творення нових лідерських, об’єднавчих проектів.

Не зважаючи на те, що нова «Київська «Просвіта» ще й не починала своєї практичної діяльності, а обговорювана тут конференція була її першим публічним заходом, Максим ЛАЦИБА чомусь взявся оцінювати її роботу: «Ця організація виглядає повністю меритократичною, нагадує товариство для обраних. Тут є «оракули» й ті, що залишаються довкола. Тому потрібно зробити її максимально відкритою та публічною. Слід обов’язково долучати до неї молодь. Наприклад, у вигляді «тусівок», концертів і т.д. Також необхідно віднаходити нові джерела для фінансування за принципом: «українські гроші для українських справ».

 

ХТО МИ?

Пошук української культурної ідентичності намагалися здійснити учасники конференції у другій її частині. Ця тема є досить дискусійною для українства, можливо, саме тому Валерій ПЕКАР президент компанії ЄВРОІНДЕКС, заступник голови УСПП та викладач Києво-Могилянської школи бізнесу свою доповідь присвятив не бізнесовим питанням, а «Еволюції національної ідентичності». На його думку, Україна є ареною постійних взаємодій спільнот, які часто не знаходять між собою порозуміння, а отже породжують небажані конфлікти. Тож аби рухатися до подальшого розвитку необхідно розібратися з власною ідентичністю, з тим, ким ми є!

Як вважає пан В.Пекар, українська нація – є, перш за все, політичною нацією, але проблема в тому, що на чолі неї стоять люди, які взагалі не розуміють цього поняття і мають застарілі моделі мислення. Україна гостро потребує модерної та системної ідентичності, потребує критичної маси людей, що усвідомлюючи це, стають реальними лідерами, які діють не з Європи чи з-за океану, а працюють поряд з нами, щодня і повсякчас.

Розмову про ідентичність продовжив знаний український поет, культуролог, політик, багаторічний народний депутат, голова Всеукраїнського товариства «Просвіта» Павло Мовчан: «З віком я усвідомив, що причетний до Великої Культури – до Величного! Бо кожен етнос – то є Програма – Космічна програма – Бог!.. Мова – є фундаментальна річ, яка вирішує проблему ідентичності. Всіх нас об’єднує і цементує Релігія і Мова». В його послані до аудиторії увага неодноразово зверталася на чинник безперервності традиції. Бо «якщо мова є історичною тяглістю», тоді нація захищена від знищення та виродження.

Тарас КОМПАНІЧЕНКО член Правління «Київської «Просвіти», відомий музикант, кобзар та лідер гурту «Хорея Козацька» у своїй промові торкнувся засад «Модерної національної ідентичності та українських етнічних архетипів». Він назвав основі риси, що відповідають культурній ідентичності українців: шляхетність, освіченість, свободолюбність та працьовитість. Аналізуючи проблему українського лідерства, можемо констатувати, що саме цих ознак бракує теперішнім провідникам нації.

Серед іншого молодий кобзар звернув увагу і на зовнішній вектор України: «Ми йдемо до Європи не тому, що мусимо чи нам би так цього хотілося. Це типове повернення туди, де ми й повинні бути! Ми завжди відстоювали ті цінності, що притаманні європейській цивілізації!»

Надзвичайною емоційним видався виступ шахтаря з Луганщини, представника місцевої «Просвіти» Сергія Мельниченка на тему «Правовий захист мовного вибору українців». Головною тезою луганчанина був заклик до боротьби у відстоюванні прав і свобод, що, на жаль, українці роблять далеко не завжди: «Моя концепція правових методів протистояння злочинній державній структурі полягає у використанні всіх юридичних методів відстоювання своїх прав та свобод, а коли використавши всі юридичні засоби позитивного результату не досягнуто, то відповідно до міжнародного права та українського законодавства виникають правові підстави для природніх засобів самозахисту».

Він закликав до формування потужного громадського активу, який здатен допомагати постраждалим та оперативно реагувати на всі виклики і загрози. «Коли я працював у шахті у Комсомольську, колеги бідкалися, що не виплачується зарплата, змушують до того й того… На що отримали мою відповідь: «Вони поводяться так, наскільки ви їм це дозволяєте». У свою чергу почув: «Та що ж ми зробимо? Ми ні нащо не здатні!». Отже, якщо ви ні нащо не здатні, то займіть своє місце, відповідно до здібностей, і не верещіть! Бо так і свиня може заявити про свої права і несправедливість, бо Бог її обділив певними якостями. І коли я перейшов на українську мову спілкування, то стикнувся з тими ж проблемами. Постало питання: або відстоювати свої права, або перетворитися на ту ж свиню!», – такий приклад протистояння несправедливості навів правник.

 

НАВІЩО МИ?

Галина ДИЧКОВСЬКА, психотерапевт, кандидат філософських наук, доцент Національного прикарпатського університету ім. В. Стефаника  зупинилася на болісній проблемі переходу людини через поріг своєї колишньої особистісної свободи задля розширення нових обріїв свободи й відповідальності за власну долю, задля опанування свідомістю «пана-господаря» – психологією активної і творчої людини, яка сміливо реалізує свою сутність у суспільному просторі України. Між іншим, науковець торкнулася питання нової мети «Просвіти»: «Як на мене, вона повинна зайняту ту соціальну нішу, яку нині в гуманітарній, освітній та культурній політиці займає псевдоукраїнська держава».

Автор книги «Україна омріяна» Олексій ТОЛКАЧОВ говорив «Про суспільну силу української мрії». Він звернув увагу на необхідність формування української місії, бо це той початок, що об’єднує славетні досягнення минувшини, унікальний потенціал сучасності і водночас прокладає уявний місток у жадану перспективу. Мрія може по-справжньому об’єднати українство незалежно від існуючих поглядів та переконань. «Вона повинна бути амбітною, прекрасною, нездійсненною», – наголосив О. Толкачов. – «Вона має бути викликом і чинником мобілізації національної енергії. …Ми можемо намалювати собі будь-яку картину майбутнього, але вона буде спиратися на якість людського матеріалу, якість того суспільства, яке буде втілювати його у життя. Комунізм, можливо, був прекрасною ідеологією, але його реалізовували абсолютно бездарно люди, з егоїстичною мотивацією. Лібералізм, можливо, теж є прекрасною ідеєю, але чомусь хтось стає багатшим, а хтось страждає. Тому що люди є недосконалі… Наші мрії, перш за все, повинні ґрунтуватися на сенсі нашого найвищого призначення. Тож я вважаю, що місія України – це творення нових цінностей, нового світового порядку, нових суспільних стосунків».

Завершуючи третю частину конференції один з її модераторів Кирило СТЕЦЕНКО розвинув цю думку у доповіді «Національна ідея як стратегічний інструмент творення майбутнього». Спочатку він запропонував критерії, яким має відповідати формулювання національної ідеї, а саме: а) маніфестація унікальності та внутрішньої сутності нації; б) позачасовий вимір; в) ідеалістична спрямованість; г) успадкування енергії національної мрії; д) пріоритет щирої віри над раціональною аргументацією; е) простота, чистота і наївність висловлення; є) можливість втілення не тільки в аналітично-поняттєвій, але й в образно-синкретичній формі; ж) сприймання ідеї як рідної більшою частиною нації та впродовж хоча б трьох поколінь; з) втіленість у фольклорі, міфології та творах національного мистецтва; і) наявність потенціалів і пускових кодів для її активізації у масової підсвідомості.

Спираючись на теорію глобальних цивілізаційних хвиль Д.Белла і Е.Тофлера він висловив переконання, що після «інформаційної епохи» настане нова, «креативна епоха». Україна має надзвичайний історичний шанс стати ініціатором і лідером «Цивілізації Серця», яку промовець розглядає як  український відповідник «креативної епохи». Отже, вона буде формуватися як органічне розкриття унікальних питомих рис українського національно-культурного потенціалу в соціальних, комунікаційних і технологічних реаліях майбутнього світу.

Кирило СТЕЦЕНКО навіть взяв на себе сміливість сформулювати абсолютне, позачасове вираження української ідеї, а також озвучив зміст кожного з чотирьох етапів її послідовного становлення. Наприклад, у 1991 р. Україна виконала перший етап своєї національної місії, що закладена в «Декалозі» українського націоналіста: «Здобудеш рідну державу або загинеш в борні за неї!». Другий етап її реалізації необхідно виконати саме тепер. Адже його зміст закодовано у 22 слові Українського Гімну: «Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці!».

 

КУДИ МИ ЙДЕМО?

Останній блок конференції відкрив виступ Ігоря НАЙДИ, голови Спілки об’єднань громадян «Демократична Київщина». У ньому було презентовано проект «Лідерська Україна», який розроблено силами засновників Фундації конструктивних ініціатив «Третя сила». Але свій виступ доповідач розпочав з критики якості управління ВУТ «Просвіта», суспільне значення якої, на думку доповідача, тепер просто знівельовано.

Втім, основні слова доповідача були присвячені формуванню найближчого майбуття – до засад розбудови оновленої України. Саме це громадські активісти, намагаються втілювати у проекті «Лідерська Україна», що вже багато років діє на Київщині та в інших регіонах країни. “«Лідерська Україна» – це те, що дозволить сьогодні зробити все, щоб завтра не відчувати поразки. Але для цього потрібно діяти тепер і негайно! Як заповідав Г. Сковорода – «через серце,через розум і через сумління!». На мою думку, реально досягти поставленої високої мети саме завдяки подібним проектам. Це ті, зрозумілі і доступні речі, які здатні об’єднати багатьох творчих людей, дітей, молодь, студентство, що вже мислить лідерськими категоріями. Це постійна, важка і рутинна робота, проведення різноманітних патріотичних і просвітницьких заходів, надання допомоги творчим проектам, це – сучасний менеджмент. Вважаю, що нашою місією є необхідність формулювання національної ідеї, і переконаний: омріяна Україна – це реальність, якої можна досягти об’єднаними зусиллями вже за кілька років!”, – підсумував голова СОГ «Демократична Київщина».

Головний редактор порталу «Народний оглядач», директор Інституту метафізичних досліджень «ПЕРЕХІД-IV», письменник Ігор КАГАНЕЦЬ теж зосередився на темі лідерства і лідерських якостей: «Україна має чудові стартові умови, для того, щоб створити цивілізаційну новизну і стати новим світовим лідером!» В його виступі неодноразово робився наголос на поняттях: «очищення», «оновлення», «усвідомлення відповідальності», «неможливість зволікання».

Із завершальною доповіддю виступив директор ГО «Центр розвитку суспільства» Ігор ХАРЧЕНКО. Він наголосив на фундаментальній важливості розбудови розгалуженої організаційної інфраструктури для тривалого і плідного функціонування будь-якої громадської організації на теренах майбутньої України.  

 

Узагальнюючи підсумки І-ої Відкритої громадсько-наукової конференції «Культура спільнотної самоорганізації українців і стратегії національного лідерства» зазначимо, що звучали різні думки, були й гострі суперечки, проте спільного бачення було значно більше. Розглядалися варіанти співпраці як в організаційно-практичній, так і в ідейно-стратегічній роботі. Відкритим залишається питання чи зможуть і надалі представники різних організацій об’єднувати свої ідеї у спільних проектах? Маємо визнати, що ця конференція не відбулася б у повному обсязі, якби організаційну й інформаційну підтримку їй не забезпечили ректорат НАУКМА, громадські організації «Український студент», «Центр розвитку суспільства», «Українська справа» та «Український республіканський клуб», а також Національна радіокомпанія України і Радіо ЕРА FM. Посильну благодійницьку допомогу надали виробнича спілка органічних продуктів «Слобожанщина» та СОГ «Демократична Київщина».

 

P.S.: Наприкінці програми на учасників форуму чекав неприємний «сюрприз». В екстреному порядку виступила Наталя Клименко, колишній директор Національного музею Тараса Шевченка. Вона повідомила: «у музеї розпочалися незаконні «ремонтні» роботи, ініційовані, зокрема, й архітектором Ларисою Скорик. У дворі старого флігелю родини Терещенків вирубано сад з реліктових дерев привезених з місць заслання народного поета, в охоронній зоні працюють екскаватори та важка техніка, існує намір замурувати парадний вхід з вулиці Володимирської, зробивши інший – у дворі, а в самому будинку облаштувати два ліфти для інвалідів, чим кардинально перепланувати історичні інтер’єри». За словами доповідача, у будівельників відсутні дозвільні документи на подібні роботи, проте на це ніхто не зважає, а сам факт руйнування музейного комплексу намагаються замовчати... Загроза долі національної пам’ятки – чи не черговий стимул для об’єднання суспільства до спільної дії!?

 

Текст і світлини: Андрій Сніжко