МІНІСТР ДАЄ «ДОБРО» НОВІЙ СИСТЕМІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

Текст і фото: Андрій Сніжко

Нещодавно у Міністерстві охорони здоров’я України (МОЗ) була створена Робоча група з удосконалення політики управління персоналом відомства й опрацювання ефективної моделі функціонування системи охорони здоров’я. Кілька тижнів невпинної роботи та фахових дискусій привели до створення проектного варіанту Концепції нової системи охорони здоров’я України, яку вже було презентовано міністрові та ним же схвалено для подальшого обговорення у суспільстві.

Пріоритети нової системи

Медицина та освіта є чи не найбільш регресивними галузями в Україні, тоді як у провідних країнах світу вони є локомотивом прогресу держави, її соціально-економічного розвитку. На часі – потреба масштабної зміни цих сфер: проте не зі зміною декорацій, а з глибинними перетвореннями на основі нових парадигм мислення.

Саме тому радник міністра охорони здоров’я Ігор Найда зініціював, а новий міністр охорони здоров’я Олег Мусій схвалив, створення Робочої групи при МОЗ з провідних фахівців стратегічного та системного планування, управління персоналом, правознавства, бізнесу, освіти та науки, а також медичної галузі. Серед них: І.Найда, З.Черненко, Т.Бебешко, І.Сінчалова, А.Шаповал, В.Махнюк, І.Грищенко, А. Крючков, О. Солдатенко, Т. Калита та інші.

В основу Нової системи охорони здоров’я України покладено так званий принцип трьох «Д»:

·        Директивність та наскрізність регламентів охорони здоров’я;

·        Децентралізація системи управління з поетапним переходом до державно-громадського співуправління;

·        Диверсифікація джерел фінансування.

Перша позиція передбачає формування трьох базових напрямків надання послуг з охорони здоров’я (державних, державно-приватних, інших). Це дозволить розмежувати їх та відлагодити ефективні механізми обслуговування населення із залученням до ринку медичного сервісу нових дієздатних гравців із укладанням партнерських відносин між ними.

Децентралізація – чи не найважливіший пріоритет нової системи, оскільки передбачає делегування повноважень низовим та регіональним ланкам медичної системи із залученням громадського сектору для висунення ініціатив та контролю над усіма процесами. Істотною новацією має стати на думку членів Робочої групи Національна рада охорони здоров’я, яка являтиме собою центральний виборний колегіальний орган прийняття політичних та стратегічних рішень у медичній царині. Вона формуватиметься з представників Міністерства, державних та недержавних зацікавлених сторін й делегатів з госпітальних округів.

Відтак центр, в особі міністерства, вже перестає бути командно-адміністративним органом, перетворюючись на управлінця та постійно діючий виконавчий комітет галузі. На нього покладатиметься передовсім узгодження інтересів усіх зацікавлених сторін медичної сфери, з підготовкою за необхідності проектів тих чи інших рішень та винесення їх на розгляд Національної ради; здійснення моніторингу та аналізу політики охорони здоров’я; визначення пріоритетів медичної стандартизації.

Говорячи про диверсифікацію джерел фінансування, відзначимо, що нова система передбачає паралельне функціонування різних форм та джерел фінансування медицини: державного, приватного та змішаного (на основі публічно-приватного партнерства). Це дозволить залучати як зазвичай кошти з Державного бюджету, так і ресурси з джерел публічно-приватного партнерства, від страхової медицини, фондів та грантів, приватних пожертв та інших надходжень. Отож працівники системи матимуть змогу вирішувати поточні проблеми, залучаючи гроші з альтернативних джерел, не чекаючи на бюджетні вливання,яких завжди бракує.

Повноваження регіонів

На думку робочої групи при МОЗ, важливим надбання реформованої системи охорони здоров’я повинні стати Госпітальні округи та Госпітальні ради. Це виборні ограни, що будуть опікуватися всіма питаннями надання медичних послуг на певній території. Їх склад формується самостійно самими ж радами незалежно від чинного адміністративно-територіального устрою. Допоки триває перехідний період формування Госпітальних рад, їх функції можуть виконувати тимчасові робочі групи у шести регіонах країни: на Півночі, Сході, Півдні, Заході, у Центру та місті Києві. Тут багато чого залежатиме від адміністративно-територіального устрою держави, чим на сьогодні опікується новий Уряд, яким 01.04. 2014 р. прийнято  Концепцію реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні.

Поява новоутворень зумовлена насамперед необхідністю наближення медицини та відповідних профільних послуг до населення. Як резонно вважає один з авторів означеної концепції нової системи охорони здоров’я, експерт з економіки Тарас Бебешко, наразі в України медицина віддалена від людей, а протягом останніх років робилося все, аби дистанція «між лікарем і пацієнтом» збільшувалася. «Якщо кожна дрібниця у функціонуванні системи охорони здоров’я вирішується згори: які послуги потребують люди, де вони їх отримають та в якому об’ємі (наприклад, територіальне розміщення лікарень, забезпечення їх медикаментами тощо). Якщо все це визначається без урахування думки місцевих громад, самих пацієнтів – то важко говорити про якість, ефективність і взагалі адекватність такої системи. Ми ж пропонуємо людям самим вирішувати як користатися цими послугами», – говорить експерт.

Ба, більше – якість та рівень надання медичних послуг повинен бути достойним для всіх громадян, незалежно від того живуть вони у столиці чи іншому розвиненому мегаполісі, чи у маленькому віддаленому селі.

Нова система надає повноваження Госпітальним радам підписувати контракти зі закладами охорони здоров’я. Таким чином вони самі здатні визначати хто і як буде обслуговувати мешканців того чи іншого Госпітального округу. Це також дасть змогу їм оцінювати рівень наданих послуг конкретним закладом чи лікарем з подальшим продовженням контракту – в разі належної медичної допомоги, з перериванням його – в разі незадовільної роботи.

Не менш важливою опцією рад буде можливість впливати на політику щодо зарплатні лікарського персоналу на місцях. Зараз вона є фіксованою, тоді як при переході на контракти та впроваджені критеріїв оцінки роботи персоналу заробітну платню можна буде регулювати, стимулюючи таким чином найбільш успішних працівників, і навпаки. Тобто, як зазначає Ігор НАЙД: «Є реальна можливість кардинальним чином змінити систему оцінки діяльності і оплати праці усіх, хто причетний до здоров’я людини, включно з наданням медичної допомоги».

 

«Основний критерій оцінки лікаря – всі здорові пацієнти на його госпітальному окрузі! Тобто весь його річний бюджет, залишається у нього ж. Якщо є хворі, він мусить ці гроші спрямувати на їх лікування. Чим більше таких, тим менше залишається йому», – пояснює міністр Олег Мусій.

Як зазначають учасники робочої групи при МОЗ, процес формування Госпітальні округів та рад буде довірено органам місцевого самоврядування та громадам, яких на початках будуть підтримувати тимчасові регіональні робочі групи, що надаватимуть методичні рекомендації та консультації усім, хто цього потребуватиме і долучиться до процесу переформатування регресивної медичної системи. Звісно, не будуть осторонь і центральні органи влади. Це рух назустріч один одному, що потребую великої роз’яснювально-інформаційної кампанії у регіонах, збору та аналізу усієї конструктивної критики й спільного подолання «гострих кутів».

«Звісно, ми готові до сценарію, коли наші пропозиції не сприймуть та розкритикують. Проте, ми чітко усвідомлюємо всі ризики. Тому пропонуємо збалансовані зміни, без крайнощів: з вибудовою жорстокої управлінської вертикалі чи пак передачі усіх повноважень на місця та поширення горизонтального управління. Розвиваємо систему партнерських відносин – «держава – недержавні інституції – громада»; співуправління з чітким розподілом повноважень та відповідальності», – впевнений в успішній реалізації запропонованої концепції пан Т.Бебешко.

Йому вторить й інша учасниця робочої групи, медичний експерт та доктор права Зоряна Черненко: «В такій великій країні, як наша, нова система охорони здоров’я має створити умови, де б найбільша кількість людей з низових ланок брала на себе повноваження і тягар відповідальності. Максимальне залучення цих людей, детальне прописування і пояснення нюансів їх подальшої роботи, вироблення спільного бачення функціонування системи дозволять убезпечитися від викривлених розумінь та дій, натомість – досягти потрібного результату. Здоров’я – це велика цінність! Коли про нього турбується не лише міністр та кілька чиновників з центру, а суспільство в цілому – позитивні зрушення неминучі».

Справді, нові підходи до облаштування української медицини потрібні як ніколи. Сьогодні з цим ніхто не сперечається. Коли ж вони обґрунтовані інтересами найширших верств населення, знаходять розуміння і підтримку серед більшості громадян, які стають її безпосередніми творцями та учасниками, тоді вони мають високі шанси стати не лише життєздатними, а й такими, що згенерують потенціал державної машини.