ЧАС УКРАЇНСЬКОЇ УКРАЇНИ НЕ ЗА ГОРАМИ

Ігор Найда

«Когда нравы благородны, законы не нужны; когда нравы неблагородны, законы невозможно применить».

Эмиль Дюркгайм (1858-1917), французский социолог и философ.

Людством вже давно доведено, що здійснити щось путнє, тобто придатне для повноцінного функціонування на тривалий історичний період, можливо лише тоді, коли в житті особистості поєднуються три складові: СУМЛІННЯ (як прояв духовності зі сповідуванням загальнолюдських принципів і цінностей, вибудовування чітких і прийнятних цілей), ЛЮБОВ (почуття, що йдуть від серця і формують емоційний інтелект, соціальну прихильність) та РОЗУМ (професійна підготовка, освіта). Плюс до цього вона повинна мати міцне фізичне здоров’я (ТІЛО).

Кожна людина, яка уважно слідкує за риторикою очільників держави, помічає зміну інтонацій у їхніх голосах та висловлюваннях. Напередодні виборів ми були свідками  переможних реляцій. Сплинуло зовсім мало часу, і з вуст державних керманичів (В. Януковича під час засідання Комітету з економічних реформ) чуємо: «Я не можу зрозуміти, як можна виконувати план реформ, які спрямовані на поліпшення галузі, на поліпшення економіки й життя людей на 35%, 25%? Як це можна?.. Це саботаж» (Дані Державної служби статистики свідчать, що падіння промислового виробництва у грудні 2012 року склало 7,6% порівняно із груднем 2011 року, а у листопаді 2012 року порівняно з відповідним періодом – 3,7%).

Автор статті «Чому не їде державна машина?», надрукованої  в часописі «Дзеркало тижня» (№ 3 від 25 січня – 1 лютого, http://gazeta.dt.ua/internal/chomu-ne-yide-derzhavna-mashina.html), Інна Ведерникова, аналізуючи на професійному рівні хід проведення адміністративно-територіальної реформи, зокрема зазначає: «…адмінреформа, за задумом ідеологів Банкової, мала б оптимізувати державний апарат, стати першим етапом реформи державного управління та ключем до решти реформаторських новел влади, однак стала цвяхом у відомій кришці». На думку кореспондента «офіційної концепції реформи просто немає. Як не виявилося в реформи і єдиного центру. А мета звелася до банальної люстрації чиновників та просування своїх людей на потрібні посади.  Ситуація зафіксувала ще й глибоку кризу всієї системи влади.

Проблеми – скрізь: –  в Адміністрації Президента, де, як з'ясувалося, ніхто не контролював проведення адмінреформи;

–  у Кабміні, який плодив паралельні законопроекти, не знаючи, що взагалі на білому світі робиться. Очевидно, для цього й потрібно було в рамках адмінреформи ліквідувати урядові комітети, де законопроекти проходили необхідний фільтр;

–  у Мін'юсті, де виявилася не цілком зрозуміла подвійна гра: там відповідають за реформу, але не уповноважені відповідати за "інтереси та течії при владі".

–  у Верховній Раді, яка остаточно перетворилася на некомпетентного підручного некомпетентних президента і Кабміну.

Приїхали, що називається. Довезли "без шуму та пилу".

Певен, що кожен з вас, шановні читачі «ДК», може запропонувати свої варіанти, чому все ж таки «маємо те, що маємо» і що потрібно робити.

Для мене особисто, друге, – себто «що робити» , тісно пов’язане з першим «чому так відбувається». На моє глибоке переконання, соціально-економічна політика, кроки з адмінреформи та будь-які інші управлінські рішення напряму залежать від того, що несе у собі людина, а відтак і організація, до якої ця людина належить.

Людством вже давно доведено, що здійснити щось путнє, тобто придатне для повноцінного функціонування на тривалий історичний період, можливо лише тоді, коли в житті особистості поєднуються три складові: СУМЛІННЯ (як прояв духовності зі сповідуванням загальнолюдських принципів і цінностей, вибудовування чітких і прийнятних цілей), ЛЮБОВ (почуття, що йдуть від серця і формують емоційний інтелект, соціальну прихильність) та РОЗУМ (професійна підготовка, освіта). Плюс до цього вона повинна мати міцне фізичне здоров’я (ТІЛО).

Не менш важливим для колективного успіху, а не збагачення окремих осіб, є забезпечення поєднання ОСОБИСТІСНОГО, КОРПОРАТИВНОГО ТА СУСПІЛЬНОГО з рівнозначністю усіх цих складових, що дає синергію розвитку.

Чи можемо ми ствердно відповісти самі собі на запитання: хто з «керманичів» сьогодення та недалекого минулого сучасної України усвідомлював вищезазначене? Відповідь однозначна: одиниці. Чого ж тоді чекати від них?

Згадую початок 90-х років. Приміщення РУХу (сьогодні його вже немає) навпроти готелю «Либідь». Зустріч у коридорі з Лавриновичем. Запитую: «Чому Ви балотуєтеся на Заході? Там є кому й без Вас перемогти. Чому не йдете на Схід?». Відповіді не отримав.

Що тоді говорити про таких, як полум’яні «регіонали» Ларін чи Лук’янов, які слізно мовили на засіданнях Політради НДП в часи на стику тисячоліть, звертаючись до В. Пустовойтенка: «Валерію Павловичу, захистіть нас. Нам не дають працювати люди Януковича». Не кажучи вже про «Семафора» та «тушок».

Чи можуть вони сьогодні спільно з народом України сформувати Українську Національну ідею, чіткі цілі і задачі на шляху її реалізації? Ні! І ще раз ні! Як ми бачимо, що підтверджується і наведеним мною уривком публікації, законів у нашій країні обтяжливо багато і вони занадто часто суперечать Конституції, не кажучи вже про неузгодженість між собою. Плюс до того, їх виконання є вкрай низьким, розпочинаючи із представників законодавчого органу та органів центральної влади. Це і є свідченням низького рівня благородства наших керманичів та значної частини суспільства (благородство – висока моральність, самовідданість та чесність; найвища якість мотивів поведінки людини, їх «спорідненість благому» (благий – добрий, добросердний, лагідний).

У статті «Чому не їде державна машина?» чітко показано, як влада боїться світла, прояснення цілей, узгодження дій системи, що і є основою формування довіри.

Натомість спостерігаємо політичні ігри, хаос у стосунках, приховані від людського ока мотиви, жорсткість дій, нерозторопність, чвари, наклепи, приховування інформації; стикаємося щодня з  бюрократичними і неузгодженими системами; владу у більшості своїй обіймають особи, що опинилися на посадах не на основі прозорих конкурсів; таланти і потенціал суспільства належним чином не використовується.

Усе це доповнюється явним лицемірством, залежністю між посадовцями, суперництвом між структурами за «близькість до тіла», повсюдною напругою у верхах. Де ж тоді візьметься час для конкретної конструктивної роботи? Чиновники, за рідким виключенням, «підробляють на стороні», нудьгують при виконанні безпосередніх посадових обов’язків, стаючи злими і підвладними страху, байдужими до оточуючого світу простої людини. 

Тому не дивно, що ми маємо низький рівень довіри до органів влади. А без довіри влада будь-якого забарвлення не здатна реалізувати навіть найбільш реалістичні плани. З іншого боку, усіх їх мені особисто шкода. Тому що вони не розуміють сутності  буття людини на цій, Богом даній, землі. Підтримую кардинала Л. Гузара у думці: «молімося за блудних синів».

Отже, нинішня дійсність – це вирок усій сформованій олігархічно-бюрократичній моделі державного управління. Великою прикрістю є те, що ми втрачаємо час. Понад 20 років нашої державності – це час втрачених можливостей, що є ще більш сумним.

Але саме ми дозволили виробляти з нами те, що вони й здійснюють. Саме ми дали їм можливість бути такими. Слабаки значною мірою більше ми, аніж вони. 

Ви запитаєте: чому такий песимізм? Вас у цьому розчарую: це об’єктивна реальність сьогодення. Але є інший бік медалі: набуває обертів по усій країні громадянська активність у невеликих, але конкретних справах; ідуть інтенсивні перемовини між людьми, для яких честь і совість є  архіважливими,  і котрі висловлюють готовність до участі в державотворчих процесах; стає все більше справжніх особистостей, які знають що і як робити.

Потрібно лише одне, що зараз, хоч і зі скрипом, відбувається: виховання вільних людей, формування громадянського суспільства, створення дієвих громадських організацій, реально діючих політичних партій; підготовка до завоювання влади людьми, для яких ОСОБИСТІСНЕ = КОРПОРАТИВНОМУ = СУСПІЛЬНОМУ, щоб діяти на підґрунті СУМЛІННЯ, ЛЮБОВІ і РОЗУМУ.

На основі СУМЛІННЯ, ЛЮБОВІ, РОЗУМУ і БЛАГОРОДНИХ ВЧИНКІВ формується ДОВІРА, якої так не вистачає нинішній владі.

Потрібна зміна парадигми, тобто нашого бачення світу в сенсі його сприйняття, розуміння і тлумачення. Здатність змінити парадигму притаманна вільним особистостям, людям, які сповідують (або, як мінімум, прагнуть до цього)  СУМЛІННЯ, ЛЮБОВ, РОЗУМ і здійснюють БЛАГОРДНІ ВЧИНКИ.

Тож вичавлюймо з себе рабське і низькосортне!

Тільки тоді матимемо МОГУТНЮ УКРАЇНСЬКУ ДЕРЖАВУ, в якій визначальним капіталом є ДУХОВНОБАГАТИЙ, ЗАМОЖНИЙ УКРАЇНЕЦЬ та дотримуються принципів і цінностей МОРАЛЬНОГО СУСПІЛЬСТВА. Тільки таким чином зможемо стверджувати: Україна є рівною серед рівних країн цивілізованого світу, якою пишається кожен її громадянин.

ДІЄМО і ЗДОБУДЕМО!  Час Української України не за горами!