«ІРПІНСЬКИЙ ДІМ» – СПАДОК ІСТОРІЇ ЧИ КРОК У МАЙБУТНЄ?

Підготували: Андрій Сніжко, Іванна Бітківська

Майдан, що розпочався рік тому, залишив глибокий слід у серцях усіх українців. Події недавнього минулого були знаковими і для мешканців Приірпіння, які активно долучилися до Майдану, рішуче розгорнули власний громадський поступ, консолідували місцеві демократичні та патріотичні сили у Координаційній Раді «Ірпінській дім». Що ж відбулося з громадою за цей рік і що чекає на її коаліцію у майбутньому?

Як усе починалося

За рік спливло багато води, а ті події, які пережила країна, одні дужче за інших збурювали і бентежили свідомість наших співгромадян. Вочевидь тому, багато з минулого вже пам’ятається не так чітко, як колись, а численні суперечки та спекуляції довкола окремих фактів, подій та персоналій розмивають суть історії. Час пригадати минуле!

У ніч з 29 на 30 листопада на Майдані у Києві побили і розігнали студентів, що вийшли на мирну проєвропейську акцію. А вже за добу малочисельне зібрання перетворилося на масовий протестний рух суспільства проти криміналізовано-поліцейської держави. З маленької іскри розгорілася загальнонаціональна ватра Революції гідності!

Слід визнати, що спочатку хід цих подій у Приірпінні відчувався досить мляво. Давалися взнаки провінційна ментальність і напівдрімота, а більшою мірою те, що всі патріотичні та активні представники тутешньої громади працювали безпосередньо на «серце» революції – столичний Майдан.

Для прикладу, громадський діяч Максим Плешко займав важливу організаційну посаду у Штабі національного спротиву, постійно працював у Будинку профспілок; ірпінчанка та волонтерка Тетяна Шатохіна чи не щоденно виконувала різні важливі функції на Майдані, возила сюди одяг та харчі; пенсіонерка і велика патріотка Ольга Кришевич не пропустила жодного тодішнього мітингу і завжди перебувала на передовій протестного фронту; Ігор Найда як громадський лідер долучився до Майдану фінансово та організаційно. Було багато й інших свідомих людей, що крапелька за крапелькою наповнювали революційну чашу.

Але разом із загальнонаціональним злетом, чітко відчувалася порожнеча на локальному приірпінському рівні, де вистачало проблем і бракувало консолідації зусиль для їх розв’язання. Поодинокі кроки, як от встановлений ВО «Свобода намет у центрі Ірпеня чи круглі столи з громадськістю за ініціативи СОГ «Демократична Київщина» та БФ «Фонд громади Приірпіння», не мали значного успіху в організації місцевих демократичних сил. Це виразно відчулося ще й тоді, коли плин революції загострився, а країною прокотилася хвиля створення органів прямого народовладдя – так званих народних рад (НР).

22 січня 2014 року трапилося найстрашніше і незворотне… На Майдані пролунали постріли і було вбито перших протестуючих. Усім стало зрозуміло, що шляху назад не існує. Увечері того ж дня в одному з кафе Ірпеня відбулася конфіденційна зустріч щодо питання термінового створення НР у місті, доведення засад і принципів її діяльності до влади й усіх жителів регіону. На зібранні були присутні найбільш активні представники громадськості  Приірпіння, які не перше десятиріччя вкладають свій час, гроші, здоров’я та ідеї у розвиток краю: О.Редич, Т.Ледньова, І.Найда, А.Попсуй, А.Зборовський, Ю.Бережко-Камінська, співробітники Червоного Хреста й інші. Під час зустрічі вдалося домовитися про базові засади співпраці, а вже за кілька днів організувати установче зібрання НР у найширшому складі.

Розповідає отець Роман Мельниченко, у часи революції – ірпінський священик УПЦ КП, сімейний психолог, активний учасник Майдану: «Те, що відбулося на Майдані сколихнуло мою свідомість. Прийшла відчайдушна думка зробити щось, щоб спинити наших місцевих силовиків від скоєння злочинів, переконати їх присягнути і перейти на бік народу. Я вирішив їхати безпосередньо у розташування «Барсу», «Беркуту» й інших спецпідрозділів, і діяти. Запросив із собою Ігоря Найду, адже вважаю його людиною чесною, яка завжди ставить інтереси громади вище за свої. Коли ми прибули до них і поговорили, то з’ясували, що ті вже знають ситуацію і самі відмовляються виконувати злочинні накази. Вони усунулися від них, пославшись на загрозу штурму казарм і захоплення зброї, а отже і на гостру потребу охороняти їх. Сьогоднішні події навколо «ІД» і місцевої політики мені складно коментувати, бо не знаю ситуації досконало. Зазначу лише, що всезагальної єдності бути ніколи не може. Це – утопія! Кожен має свою думку і точку зору, тож усім не догодиш. Але інтереси громади завжди мають бути вищими за особисті! Критика влади теж має бути, щоб нагорі не розслаблялися. Але вона має бути конструктивною і обґрунтованою!»

Пізно увечері 24 січня делегати від провідних громадських організацій Ірпеня та Приірпіння зійшлися на таємну нараду у середмісті, у офісі Миколи Тузинського. Усвідомлюючи карколомні зміни у державі і всі супутні ризики (в т.ч. і для себе, своїх сімей) на зустріч прийшло біля 30-ти осіб – місцевих лідерів громадської думки. То був справді унікальний історичний час: у спільний дім прийшла біда, і його мешканці, не зважаючи на політичні симпатії, власні інтереси та погляди, об’єдналися, щоб разом здолати цю біду. За одним столом маленької кімнатки розпочали діалог активісти ГО «Нові обличчя» і «Правого сектору», поміркована у поглядах Анастасія Попсуй і радикальний – Лаврентій Кухалейшвілі. На зустрічі була також колишній міський голова М. Свистович. З самого початку у роботі ініціативної групи з єднання зусиль демократичної громадськості брав активний учасник Майдану, член ВО «Свобода» І. Домбровський, який представляв ГО «Самозахист». Вже тоді були різні погляди на ситуацію. Одні, зокрема М. Свистович, настоювали на тому, що потрібно думати тільки про сьогоднішній день, допомагати Майдану та створити свій Майдан в Ірпені, інші – в особі І. Найди – підтримували зазначені ініціативи, разом з тим наполягали на необхідності жити не тільки сьогоднішнім днем, а формувати команди однодумців з питань життєдіяльності громади, напрацьовувати свої пропозиції, щоб показувати ірпінчанам альтернативу рішенням влади, а після перемоги Майдану, бути готовими до входження у владу.  Цікаво, що саме на цей захід прийшло і кілька депутатів Ірпінської міської ради (ІМР): Б.Мельничук з ВО «Свобода», О.Маркушин з партії «УДАР» і безпартійний Ю.Денисенко.

Розповідає Максим Плешко, у часи революції – працівник Штабу національного спротиву, ірпінський громадський активіст: «Це був дуже страшний час для України: Майдан горів у вогні, його атакували і штурмували, і ніхто не знав – чи переможе революція, чи переможе В.Янукович. Тому ми майже таємно зібралися в Ірпені для того, щоб якимось чином скоординувати свою діяльність. Час показав, що нам це успішно вдалося. «ІД» виконував і виконує свою місію! У процесі революційних подій ми усунули від влади міського голову. Сьогодні у нас новий мер, частково нова влада, бо частина старої ради й влади все-таки залишилися. Але принаймні всі процеси у місті пішли зовсім по-іншому, і це частково є наслідком діяльності «ІД». Найважчі моменти у його роботі, як на мене – це вміння чути один одного і слухати. Бо у нас всі говорять багато, але не всі готові брати і робити. Зараз з «ІД» ми приймаємо статут міста, бо його нема. Наші представники ініціювали залучення громадськості до роботи різних комісій ІМР».

Не можна не сказати, що все на цьому зібранні проходило гладко і спокійно, адже зійшлися люди з полярними поглядами. Прихильники радикальної лінії, зокрема Л.Кухалейшвілі і В.Марцишевський (на жаль, вже покійний – у червні за таємничих обставин його було викрадено з Майдану і вбито) наполягали на активній фазі боротьби, яка мала б розпочатися із вранішнього штурму міської ради. До того були і людські резерви, і деяка зброя (палиці, битки, «коктейлі Молотова»). Вони ж з крайньою недовірою поставилися до підключення до народної революції представників великого місцевого бізнесу та депутатів із сумнівною політичною репутацією. Втім прихильників мирної боротьби виявилося більше, тож силовий сценарій притримали.

Переломне зібрання

Так шляхом суспільного консенсусу було ухвалено створення НР в Ірпені, Б.Мельничука обрано головою робочої групи з вирішення організаційних та практичних моментів з підготовки її функціонування. Ю.Денисенко, що є фаховим юристом і адвокатом, пообіцяв допомогти з юридичними формальностями. Натомість О.Маркушин утримався від дій, посилаючись на неузгодженість своєї позиції з лінією партії. Всі інші заходилися допомагати їм та піднімати протестний рух у регіоні.

Аж ось, 28 січня, відбулося найгірше – прийшла тривожна звістка про силове захоплення Ірпінської та Бучанської міських рад і створення замість них НР. На додачу поширилася інформація, що, не дивлячись на протести громадських активістів, які прагнули ладу в Ірпені, головою Ірпінської НР став все ж таки депутат від партії «УДАР» Я.Місяць. Його раптом став підтримувати Ю. Денисенко, представники ВО «Батьківщина» та ВО «Свобода» (з їх слів, тоді вони виконували партійні вказівки з Києва) за активного сприяння громадських організацій, що були у свій час на стороні В.Скаржинського. Проти такої сваволі категорично виступили більшість громадських активістів – опонентів влади, які були ініціаторами поєднання позитивних зусиль громади.

Розповідає Богдан Мельничук, у часи революції – депутат ВО «Свобода», в.о. міського голови Ірпеня, активний учасник Майдану: «Я ніколи не мав якихось особливих протистоянь із Я.Місяцем. «УДАР» нам навіть частково допомагав, трохи оплачуючи транспорт. Тоді було важливо добитися відставки міського голови В.Скаржинського. Сам би я цього досягти не зміг, тому ми об’єднували сили з різними людьми. Були там і «ударівці», й І.Домбровський, і люди В.Карплюка й інші. Прикро бачити, що багато хто з громадських діячів заявляли про ідейність, а щойно почали роздавати портфельчики і кабінети у владі пішли за ними. Це – пристосуванство! Адже політичні і громадські організації мають різні засади і мету роботи, і мають цього дотримуватися. Хоч з іншого боку, я здивований принциповою позицією, яку почали висловлювати, такі люди як І.Юрчак чи І.Найда. Для мене це було несподівано. Вважаю, що сьогодні «ІД» себе вичерпав. Хоча й не зовсім… Володимир Андрійович (Карплюк – від ред.) буде готувати команду своїх депутатів на вибори і може використати це об’єднання».

Щоб хоч якось легітимізувати свою появу у місті, НР «ім. Ярослава Місяця» вночі з 28 на 29 січня у своєму новому штабі – кімнаті №2 ІМР (де зазвичай проводяться засідання виконкому та різні зустрічі, і яку депутати зайняли на свій розсуд, підозріло тихо, без спротиву влади – чого раніше ніколи не було) скликала термінову прес-конференцію.

Першими і фактично єдиними, хто завітав на цей захід (окрім кількох місцевих журналістів) були кореспонденти телеканалу «Україна», який пізніше симптоматично відзначився в активному висвітленні та підтримці сепаратистсько-терористичних виступів по країні.

Ярослав Місяць зустрічав новоприбулих з посмішкою, повідомляючи про безконфліктне створення за депутатської ініціативи найдемократичнішої в Україні НР: «Депутати трьох опозиційних фракцій просто проявили ініціативу і зібрали робочу групу, яка буде працювати в цьому приміщенні з усіма, хто бажає долучитися до нашої ініціативи. Відтепер у цій кімнаті працює цілодобово орган самоуправління. Громадськості багато «накипіло», тому ми вважаємо, що це варто реалізовувати це силою та емоціями, а мирно і конструктивно. Для цього у нас є можливості, досвід і достатнє представництво в органах влади».

Уже під завісу цього добре зрежисованого дійства, несподівано для всіх, з’явилися представники громадськості, яким дійсно «накипіло» – Олександр Редич і Тетяна Ледньова. Першим запитання, яке вони поставили новому «народному вождю», було – «На якій підставі ви, політики, проігнорували думку громади Ірпеня?». Бо й справді жодного з членів 33 громадських організацій, що офіційно діяли при ІМР чи тих, що ініціювали процес «перезаванаження» влади у місті на офіційне «відкриття» НР так і не запросили…

Розповідає Олександр Редич, у часи революції – один з лідерів демократичного громадського руху Ірпеня й активний учасник Майдану: «24 січня 2014 року ми (актив громади Ірпеня – від ред.) запросили до себе місцевих депутатів для створення відповідного органу, який би реально представляв інтереси народу. Тоді вони заявили, що будуть думати… І могли б думати дуже довго, якби не відбулася відставка уряду М.Азарова. Нам же остаточно стало зрозуміло, що від цих депутатів можна чекати всього чого завгодно. Цих людей ми жодного разу не бачили на якихось патріотичних мітингах, вони жодного разу не захищали наших вимог, і тут раптом створюють типу «народну раду»… Про появу такого органу можна говорити лише тоді, коли він отримає легітимність на загальних зборах конкретного поселення. На подібних зібраннях представляють списки кандидатів у НР, а люди висловлюють чи не висловлюють їм свою довіру. Я.Місяць зі своєю командою проігнорував думку громади».

1 лютого під тиском громадськості та ЗМІ у скандальному кабінеті №2 відбулася широка зустріч депутатів, які висунули самі себе у провідники революції, і всіх інших, хто реально просував справу Майдану і відстоював його принципи увесь цей час.

Пан Я.Місяць відразу поставив усіх перед фактом, що «якби хто чого не хотів, але Народну раду в Ірпені вже створено чотирма найбільшими революційними силами» (3 тодішні опозиційні партії + ВО «Майдан»). Тоном переможця він пояснив, що створено цей «орган народовладдя» за вказівки згори і за погодженням з найвищим політичним керівництвом. Навіть почав показувати якісь документи на свою користь за підписом центрального проводу (до речі, саме тих людей, яких Майдан напередодні освистав за бездіяльність і безхребетність!), чим силувався схилити присутніх на свій бік.

Вочевидь, думка місцевих мешканців і громадських лідерів Приірпіння, на плечах яких трималася вся справа й самі вожді, виявилися, як завжди, нікому не потрібна. Від них вимагалися лише дві речі – схвалення верхівки НР та неспротив залученню до її складу членів низки організацій, що донедавна активно співпрацювали з владою, «Партією регіонів» та створювали антимайдан. Аргумент останньому був простий – вони ж теж представники громади нашого міста…

Лідери місцевого майданівського руху, розуміючи, що стають учасниками профанації й ігнорування усіх елементарних норм моралі, залишили зібрання.

«Люди можуть пробачити політикам, але люди ніколи не забудуть ваших дій! Справжня Народна Рада має бути обв’язко легітимізована на всезагальних зборах. Саме для цього ми і збираємо Віче найближчим часом», – заявила тоді пані Т.Ледньова, підкресливши рішення громади рухатися своїм автономним курсом, без дискредитованих персоналій, виборюючи й надалі демократичні цінності.

Курс на «перезавантаження» влади

Питання відставки тодішнього мера і «перезавантаження» влади у місті в цілому було тоді вкрай пріоритетним, бо це значно розширювало можливості громади діяти і реалізовувати свої інтереси у легітимному полі. До того ж В.Скаржинський активно підтримував антимайдан і політику В.Януковича, а «під шумок» революції сподівався провести через сесію ІМР чергові дерибани землі й інші оборудки. Чи не тому так «по-тихому» у стінах ІМР виникла бутафорська народна рада?

22 лютого у центрі Ірпені відбулося велелюдне народне віче. Містяни зібралися, аби вшанувати загиблих героїв Майдану, а також з метою мобілізації й координації місцевої громади. 

У заході взяло участь близько 500 осіб, в т.ч. багато відомих особистостей: письменники брати Капранови, лідер гурту «Тінь Сонця» Сергій Василюк, голова «Правого Сектору» у Київській області Ігор Мазур.

Під час цієї акції громаді було презентовано координаційну раду «Ірпінський Дім». Ідею її створення вперше озвучив голова СОГ «Демократична Київщина» Ігор Найда, молодий активіста та лідер ГО «Об’єднання власників квартир Ірпеня» Максим Плешко запропонував назву цієї структури, йому також доручили виконувати організаторські функції, інший ірпінчанин та відомий архітектор Ігор Юрчак придумав її логотип (символічний будиночок з широким дахом, під яким об’єднаються конструктивні зусилля громади), з часом голова ГО «Нові обличчя» Володимир Карплюк надав перше приміщення для засідання «ІД», а надалі допомагав громаді організаційними та матеріально-технічними ресурсами.

Розповідає Ігор Юрчак, у часи революції – архітектор, громадський активіст та учасник Майдану: «Коаліція «ІД» означає – дій, ініціюй і мрій.  Вона запам’яталась тим, що багато було надій, які ми планували реалізовувати після революції. Тепер вона перетворилася на «односторонню гілку». Вона ллє воду на один млин. Не об’єднує, як це мріялося – це по-перше. По-друге, рішення і дії координаційної ради спрямовані на підвищення авторитетних людей, як от діючого мера. «ІД» зараз контрольована ним. Але я пам’ятаю, як при створенні люди говорили (я ще тоді не був знайомий з В.Карплюком): «от дивіться, щоб тут тільки не було В.Карплюка. Ні-ні-ні, тут В.Карплюка не буде, не хвилюйтеся. А зараз – це карплюківська координаційна рада. Напевне, її треба розпустити і створити нову. Тоді, коли вона створювалася, перші цілі були майданівськими – перемога революції на місцевому рівні. Всі постулати, які проговорювалися на Майдані, переносилися в «ІД». У принципі, В.Скаржинського нема, більш-менш пройшли нові вибори. Думаю, «ІД» виконав основну функцію. Тепер треба нова програма, нова рада, нові організатори».

Згадуючи ці події, можна було б назвати ще принаймні два десятки імен людей, які активно працювали і вкладалися у загальну справу, нічого не вимагаючи натомість, не ставлячи себе вище чи нижче за інших. Ще більше людей допомагали опосередковано. Для оприлюднення подібного списку, мабуть, не вистачило б жодної публікації, але зрештою саме таке суспільне піднесення і єдність зробили перемогу демократичних сил в Ірпені й Україні реальністю.

Фактично основними вимогами «ІД» були: «перезавантаження» влади у місті та припинення нею грабунку Ірпеня, що у різних формах інтенсифікувалося в останні роки. Вже того дня громада домоглася відставки секретаря міськради І.Вишнякова та голосування депутатів на позачерговій сесії за недовіру мерові.

Щоправда, останнє рішення набуло чинності лише за кілька днів, коли на допомогу громаді прибуло біля 70 бійців «Правого сектору» і «Самооборони Майдану». Під керівництвом місцевого активіста ГО «Самозахист» та члена «Правого сектору» Ігоря Домбровського вони під тиском переконали мера В.Скаржинського та його заступника І.Борзила написати заяви про відставку. До речі, повалений голова після того ще довго судився з містом і громадою, намагаючись повернути втрачене крісло.

Тоді ж було обрано в.о. голови ІМР та секретаря в одній особі – незаангажованого і компромісного для всіх кандидата – Б.Мельничука від ВО «Свобода». Координаційна рада «ІД» відразу розпочала співпрацю з новообраним чиновником у питаннях перевірки рішень міської ради на предмет корупції і позбавлення громади зелених зон та лісових насаджень, земельних махінацій, сприяння незаконному та хаотичному будівництву.

Революція vs контрреволюція

Вочевидь, нова політика, підкріплена суспільною активністю, не всім прийшлася до вподоби. Тому майже відразу в Ірпені закрутився маховик контрреволюції. Представники старої влади, знайшовши підтримку серед впливових фінансових кіл, схилили до себе так звану місцеву «опозицію»: зокрема, депутатів Я.Місяця, О.Маркушина, Ю.Денисенка. Вони почали висувати останнього на посаду секретаря і міського голови, намагаючись всіляко дискредитувати й усунути від влади недавнього соратника Б.Мельничука. На допомогу собі взяли перевірених у боях з Майданом «тітушок», а ще місцевих «чорнобильців» та «афганців». У кабінет №2 ІМР був створений їх контрреволюційний штаб, з якого не раз вчинялися злочини і провокації: побиття громадських діячів, перешкоджання роботі журналістів, спроби силового захоплення кабінету Б.Мельничука, фальсифікація печатки міської ради, незаконне скликання сесій і т.д., і т.п. Слід визнати, що місцеві силові структури закривали очі на ці факти або й свідомо сприяли їм. Громада все більше розуміла, що не зважаючи на перемогу Майдану в Ірпені все лишається по старому.

Відтак здійнялася нова хвиля боротьби. В Ірпені (а особливо у приймальні Б.Мельничука) організовано щоденні громадські чергування, налагоджено інформаційну та мобілізаційну роботу з населенням, група юристів починає діяти у правовому полі, оскаржуючи незаконні вчинки та рішення загарбників-провокаторів. А 1 липня на площі перед міськрадою збирається друге народне віче, аби не допустити реставрації старої влади.

Рішучий суспільний спротив та рішення Ірпінського міського суду зробили свою справу. Здобутки Революції гідності вдалося захистити. Втім, розслаблятися було зарано, адже попереду були вибори міського голови Ірпеня, а, в силу вищеописаних подій, вірогідність їх зриву чи іншої політичної дестабілізації була вкрай висока!

Розповідає Анастасія Попсуй, у часи революції – голова БФ «Фонд громади Приірпіння», громадська активістка та учасниця Майдану: «Ми збиралися для того, щоб допомогти Майдану і вирішили назвати себе координаційною радою. Тому що, нам був потрібен додатковий заряд енергії, щось позитивне. А «Ірпінський дім» означає – дій, ініціюй. Так і народилася творча ідея. Всі постійно ганяються за тим, щоб зареєструвати громадську організацію, а у нас не ставало питання реєстрації. У нас склалися дуже щирі, гарні, позитивні робочі відносини. Ми дуже швидко координувалися з усіма громадськими організаціями, консолідовано приймали рішення й оперативно діяли. Була пророблена важлива робота з дитячим садком та з виборами. Сьогодні коаліція «ІД» виконує абсолютно ту місію, з якою була створена, функціонує за інерцією громадського життя. І цю інерцію, так просто не зупинити! Нині маємо в Ірпені різні об’єднання (Громадську рада при ІМР, Форум для об’єднання громадських організації), але сила «ІД» в тому, що ми вільні, і в особистісному виборі працювати разом стаємо ще міцніше. Я думаю, що «ІД» буде ще довго жити і конструктивно діяти».

Коаліція «ІД» заходилася ще більше консолідувати місцеву громаду й здорові сили суспільства: активно працювали з населенням, збирали думки та ідеї людей щодо розвитку Ірпеня, визначили яким політичним курсом має йти місто після виборів мера. Апогеєм цієї діяльності стало напрацювання «Зеленої книги» ідей громади (зараз її вручили до виконання новому міському голові), яка визначила концепцію розвитку міста як парка, міста екологічної культури, рекреації та здоров’я. Проект презентували на велелюдному Громадському форумі-2014, що відбувся 7 жовтня.

Вже за кілька днів, 12 жовтня, «ІД» у складі коаліції «За чесні вибори!» зібрався на представницький круглий стіл, де визначили якими якостями має володіти народний депутат України і міський голова, а заразом обговорили спільну діяльність та спостереження за чесним волевиявленням 26 жовтня в Ірпені.

Надважливий іспит виборами громада міста та координаційна рада «Ірпінській дім» склала на відмінно, адже вони відбулися чесно і демократично, чи не вперше за останні буремні роки. Подолавши цей рубіж, найбільш активні представники «ІД» пішли у владу, обійнявши тут високі посади. А деякі їх колеги, навпаки, пішли у жорстку і непримиренну опозицію до нової влади. Ще одні налаштовані на подальшу роботу у громадському секторі, зокрема у Громадській раді при ІМР, яка має бути кардинально реформована. Тож виникає цілком логічне питання: чи потрібне тепер існування коаліції «ІД» як такої, чи вона вже стала сторінкою новітньої історії?

Розповідає Ігор Найда, у часи революції – голова СОГ «Демократична Київщина», активний учасник Майдану: «ІД» зіграв свою історичну роль. Він максимально зібрав людей, які конструктивно мислили і діяли, але не входили до тодішніх опозиційних партій. Хоч представники деяких з них і долучалися до коаліції. Але щойно Я.Місяць і його соратники почали ділити владу у місті, як громадськість відвернулася від цих партійних негідників, і продовжила працювати з населенням без них. Позитив тієї роботи бачу в тому, що представники «ІД» запрацювали відразу у конкретних напрямках (землеустрій, архітектура, екологія, культура, ЗМІ і т.д.), і багато чого здобули у тому. Інший позитив – вдалося втримати «гарячі голови» від силового сценарію і піти мирним шляхом. Спільно з отцем Р.Мельниченком переконати силові структури регіону не йти проти народу. Пізніше двічі вдалося відстояти на посаді Б.Мельничука і не допустити «регіоналів до влади». Провести більш-менш чесні вибори в Ірпені, а сьогодні делегувати фахових людей з «ІП» у владу, в команду В.Карплюка. Але тепер, на моє глибоке переконання, сенсу в існуванні «ІД» немає. Важливим є вихід на новий рівень співпраці активних і зважених ірпінчан. Потрібно створити дієву Громадську раду, в якій були б представлені громадські утворення, що реально діють на території Приірпіння і відстоюють інтереси активних місцевих мешканців. Важливо залучити до неї усіх бажаючих працювати на благо міста і країни. Мають діяти й інші спіьноти, у котрих своє бачення. Мають діяти й інші спільноти, у котрих своє бачення. Головне – конструктив, знаходження спільних точок дотику і мінімізація протистояння. Від цього виграють усі. Крім того, зазначу, що «ІД» не був і не є підконтрольним В.Карплюку, навіть незважаючи на те, що значна частина людей, які до нього входили чи входить, з ним (В.Карплюком – від ред.) активно співпрацює. Чому у цьому переконаний? Тому що жодного рішення «ІД» не було прийнято на догоду В. Карплюку чи будь-якій іншій особі. Тому що ініціатором створення «ІД» був ваш покірний слуга, який є вільною людиною і жодного разу не підлаштовувався під когось чи обставини, а відстоював інтереси України та українців. Звісно, виходячи зі свого розуміння принципів, цінностей, бачення майбутнього України та Приірпіння. Були за 24 роки й помилки. Чи був правий у ці буремні місяці, чи ні – покаже час…